ЗОЗУЛЯСТА   КУРОЧКА

       Жив собі Великий Музика. Його обтяжувала суєта навколишнього життя. Не хотів Музика ні багатства, ні слави, а тільки радощів спілкування з музикою і природою. Він поселився з жінкою на відлюдді, на самому краю села під лісом.

       До оселі Музики прилягав старий сад. У весняну й літню пору там завжди щебетало птаство. Дружина Музики розбила прекрасні квітники. їхня оселя й сад перетворилися у справді райський куточок.

       У вільний час виходив Музика зі своїми інструментами в сад, сідав на лавку і починав грати. То на скрипці грав, то на сопілці, то на цимбалах. І замовкали всі птахи в саду, слухали прекрасну музику. Співала скрипка, заливалася сопілка, ніжно бриніли цимбали. І слухали птахи, і слухали квіти. Музика проникала в кожний листочок, у кожну травинку. І коли замовкали інструменти Великого Музики, починали свій спів птахи. Тьохкали, щебетали солов’ї, мелодійно кликали іволги, кукали зозулі. І цвірінькали, пищали дрібненькі пташечки. Весь цей спів зливався в потужний багатоголосий хор. Прекрасний хор. І в ньому вловлював Музика кожен окремий голос.

        Не подобався йому тільки спів шпака. Цей птах, як і всі, завше приєднувався до загального хору, але голос його був рипучий та різкий і не прикрашав хорового співу. Музиці хотілося сказати: «Ти краще мовчи». Але він не міг цього зробити, шануючи гідність старого і доброго птаха. І шпак старався більше за всіх, та звучання хору від того не кращало.

      Жаль було Музиці шпака, але жаль було і пташиного хору, для якого спів шпака не підходив. А шпакові дедалі більше подобалась музика. Він сідав на гілочку все ближче і ближче до Музики.

       Одного разу Музика відклав набік скрипку і підкликав шпака до себе. Птах злетів з гілки й довірливо сів людині на руку. Музика погладив його, тоді взяв у руку, а під руку скрипку — і пішов у ліс. Він зайшов углиб діброви, аж туди, де росла біля річки розлога калина. Обережно посадив птаха на калину, став коло нього і заграв на скрипці. Він грав тільки для нього, шпака. Грав і ждав, що станеться чудо. І раптом птах стрепенув крильцями, підняв дзьобик угору і заспівав. І не так, як завжди, а тягнув мелодію в унісон зі скрипкою. Здавалося, що десь поблизу грає хтось на маленькій скрипочці. Музика змінював мелодії, а шпак усе приєднувався і співав разом зі скрипкою.

       Нарешті чоловік перестав грати. Шпак теж замовк. А тоді стріпнувся і заспівав сам. Задзвеніли ті ж пісні, які щойно гралися. Іноді шпак відхилявся від мелодії пісні, співав якось по-своєму, але спів був дуже гарний. Музика не тямив себе від радості. В той день він повірив у всесильність музики.

       А в саду Великого Музики збиралося дедалі більше пташок. Він їх усіх по пір’ячку впізнавав. Особливо подобалось йому оперення зозулі.

       Ішов одного разу Музика через ліс, а назустріч йому якась жінка з зозулястою курочкою під рукою. Йому зразу кинулося в очі, що пір’я на курочці геть таке, як і на зозульці.

— Куди ви несете цю курочку? — запитав Музика.

— Несу продавати, бо вона перестала нестися. Піде курочка в горщик.

       Жаль йому стало курочку. Вона ж така, як зозулька, і має загинути ні за що. Подумав Музика: «Навчу її гарно співати, і хай вона буде в моєму пташиному хорі».

— Продайте цю курочку мені, — сказав Музика.

— То беріть, — сказала жінка, віддала йому курочку, взяла гроші і вернулася додому.

       Музика пустив зозулясту курочку на подвір’я, виніс інструменти і почав грати. Зразу злетілося все птаство, всюди на гілляках сиділи слухачі музики. Грав Музика — вони слухали, а переставав грати — співали хором. А курочка ходила неподалік і не звертала на них ніякої уваги. Греблася собі по квітниках, щось дзьобала. Музика все поглядав на неї, сподівався, що під впливом музики поведінка її якось зміниться, але марними були його сподівання.

       На другий день він зловив курочку і прив’язав її за ніжку коло себе. Знову почалася гра на різних інструметах, знову задзвенів пташиний хор, а курочка на це все не реагує. Вона хотіла звільнитися, кілька разів шарпнулася, а тоді сіла й сиділа байдужо на землі.

       На третій день Музика взяв курочку, прихопив із собою скрипку і пішов у ліс. До тої калини, де навчив музики шпака. Навчився шпак гарно співати, то має навчитись й курочка.

       Музика пустив її коло калини і почав грати. Ніжно заспівала скрипка, і Музика, насолоджуючись чарівними звуками, забув про все на світі. А закінчивши грати, згадав про курочку, подивився, а вона гребеться в торішньому листі під кущами. Зловив її Музика і прив’язав за ніжку до калини. І знову почав грати. Музика розлилась по лісі, напоюючи собою і дерева, і трави, і квіти, і всіх лісових мешканців. Все слухало музику, тільки не курочка. Не доходила до неї музика, бо вона була всього лиш курочкою, і звичайний смітник для неї був цікавішим, ніж найкращі музичні твори.

       Цілий день бився Музика як риба об лід, намагаючись досягти недосяжного. Не тратив надії, що навчить курочку любити музику. Але нічого з того не вийшло. І коли над лісом почав нахилятися вечір, Музика відв’язав курочку і сказав:

— Іди собі, курочко, куди хочеш. Не по дорозі нам з тобою.

       І він узяв під руку свою скрипку і пішов засмучений додому. А курочка зосталася в лісі, і Музика про неї більше нічого не чув. І ніхто не чув.

Микола Зінчук