СОПІЛОЧКА

       У одному великому і кремезному дереві серед зеленого лісу завелися жуки-шкідники.
І так їх було багато, що згодом кілька гілочок спорожніли зсередини. Листочки зів'яли і обсипались, наче на вулиці замість теплого літечка панувала різнобарвна осінь.
Довідався про це дятел і вирішив допомогти дереву.
Заодно й пообідати можна.
       Прилетів туди, сів на гілочку, де не залишилось жодного листочка.
Аж дивиться: вкінці з дірочки жук виглядає.
Кинувся птах туди.
– Стук-стук! Стук-стук! – застукав він дзьобом, розширюючи дірку.
Та жук, наче насміхаючись з пернатого, вже виглядав зверху з нової дірочки.
Дятел пересунувся туди.
– Стук-стук! Стук-стук!
Але хитрі вусики шкідника показались ще далі.
Сонце тільки стало припікати,пришвидшуючи роботу дятла:
– Пора обідати, – почув він зовсім близько, де одна білочка передавала іншій молоденький горішок.
Так проробив птах п'ять дірочок зверху гілочки.
І тільки-но він закінчив останню дірку, упіймавши там ненажерливого жука, як гілочка тріснула і почала падати.
Та, що за диво, поки вона падала, з неї лилась справжня музика.
       Вітер, який дрімав на верхівці сусідньої сосни здивовано оглядав ліс, так йому сподобалась мелодія.
Він дмухнув на гілочку, і музика стала гучнішою. Але такою ж мелодійною.
Довкола вже зібрались інші лісові мешканці: мишки і зайченята влаштували танці, їжачок спробував сам подути в гілочку, а білочки зазирали у дірочки: де ж ховається музика.
       Та, раптом, всі звірята розбіглися.
І не даремно: з-за дерев вийшов хлопчик з дідусем.
Вітер так само захоплено дмухав у гілочку.
А малюк підбіг, підібрав, і подув.
– Ля-ля-ля!
Заспівала гілочка.
– Дідусю, глянь, сопілочка! Лише треба її трохи відшліфувати. Ти мені допоможеш? – з захопленням і надією хлопчик повернувся до старенького.
– А як же, – відповів той.
Вони пішли.
Але весь ліс ще певний час слухав дивовижну музику, що її вигравав маленький хлопчик на своїй сопілочці.