ПРИВІТАННЯ  СОНЕЧКА

       В одному невеличкому містечку на пагорбі, звідкіля було видно всі околиці аж до сусіднього лісу і блакитної гладі ріки стояла церква. Куполи вранці випромінювали стільки світла, що мешканці міста швиденько прокидались. А ті, хто хотів довше поспати, давно вже знали, що краще звечора зашторити вікна. Тільки одне не влаштовувало міщан: не було у них дзвінниці. Не звучали над містом дзвони.
       Тому знайшли вони у сусідньому місті гарного коваля, побудували біля церкви височенну дзвінницю, і почали чекати. Майстер вирішив по одному дзвону не робити, а відразу ж зробив 7 дзвонів. Один, наче батько, найбільший, випуклий геть і важкий-преважкий. Інший, як мама: хоч і великий за розмірами, та легкий і дзвінкий. Інші п'ять були наче братиків-дзвоників: і менші - і більші, дзвінкі і не дуже. Кожного дзвона умілець прикрасив різьбою та візерунками. І лише після цього відправив дзвони великим возом до місця призначення.
       Дорога вела через ліс, то підіймаючись вгору, то пірнаючи стрімко вниз. Тому віз згори мчав так швидко, що на ньому не стримались маленькі дзвоники.
– Дзень-дзелень, дзень-дзелень, – покотились вони на узбіччя.
Та коваль зумів зупинити коней і знайшов загублені дзвіночки. Мешканці розташували дзвони зі сходу на захід, починаючи з найменшого і закінчуючи п'ятим по величині. Два найбільші дзвони повісили за ними.
       А наступного ранку, не зважаючи на те, що ніякого свята не було, всі міщани прокинулись від передзвону на дзвінниці. Він був таким гучним, але й таким мелодійним,що ніхто навіть думки не мав скаржитися. Тому ввечері найстарший мешканець вирішив подивитися, хто ж дзвонить вранці. І він сильно здивувався, коли на дзвінниці нікого не було, а з першим променем сонця задзвонив найменший дзвіночок, за ним пісню підхопив наступний, а тоді ще один і ще.
       Так через хвилинку вітали сонечко всі сім дзвонів, а місто біля підніжжя горба прокидалось від дивовижної пісні.